Неороматизм

  Неороматизм -  стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. 
       
       Визначальні риси неоромантизму: 
       - неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна; 
       - герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів; 
       - головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний; 
       - зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план; 
       - неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів; 
       - відмова від типізації, натомість застосування символізму. 
       
       Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний та інші. 

Ольга Кобилянська "Valse melancolique"

Назва твору: «Valse melancolique» (меланхолійний вальс)
Жанр: музична новела.
Напрямок: модернізм, неороматизм.

Новела була вперше надрукована 1898 року в "Літературно-науковому віснику". Це історія життя трьох жінок, які думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу.

Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця. У творі представлено три артистичні натури  - Ганна, Марта та Софія. Вони різні за характером, але їх об'єднує любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної досконалості.

Новела має значною мірою автобіографічний характер. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору ─ Софії Дорошенко.

• Софія ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
• Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і матір.
• Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися.

Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

За настроєм твір складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.